Чого я боялася, вишиваючи собі оберегову сорочку для пологів? Як прореагують сусіди, якщо я раптом почну кричати, що будемо робити, якщо повитуха буде в цей час на інших родах, чи доведеться їхати в лікарню, якщо я порвуся, чи відійде повністю плацента? Найбільше я переживала за те, що сама не зможу визначити той момент, коли треба буде допомога лікаря. Тут потрібно було повністю довіритися повитусі, а такої довіри в мене не було.
На останнє питання відповідь прийшла сама собою. Пара, яка народжувала до нас, змушена була закінчувати пологи в лікарні де з ними до останнього була і наша повитуха. Матері шістьох дітей дійсно ні до чого ризикувати свободою.
Ну ось, нарешті, всі пелюшки та розпашонки випрано та випрасувано, рушник над дверима з Деревом Роду, який оберігав нас всю вагітність, замінено на Рожаницю, я роблю останній стіжок на рушникові, з яким чоловік поїде запрошувати повитуху, і говорю: „Ну ось ми і готові. Можна народжувати.” Лялечка наша виявила гідну подиву слухняність, і, давши нам відпочити кілька годин, о шостій ранку заявила про свою готовність з’явитися на світ.
Спочатку почали відходити води. По телефону ми отримали перші вказівки від повитухи. Я мала піднятися з ліжка і походити, щоб голівка дитини опустилася нижче, і закрила отвір, через який просочувалися води. Так як навколоплідні води замінюються повністю кілька разів на добу, то з часом їх кількість поновиться знову.

Перейми почалися десь під обід, були слабкими і нерегулярними. На мої стурбовані питання повитуха відповідала лише одне: „Насолоджуйся поки можеш”. До вечора шийка відкрилася лише на два сантиметри. Виявилося, що голівка дитини знаходилася дуже низько, завертала шийку, не даючи їй розкритися. Мою подругу в подібній ситуації відправили на кесарів розтин. Я ж просто час від часу займала потрібну позу, в якій голівка трохи відходила назад, і шийка повільно, але продовжувала розкриватися.
Повитуха навчила мого чоловіка прослуховувати серцебиття нашої лялечки та роботу плаценти. Моя, ще тоді єдина донечка , теж час від часу прикладала вухо до живота, намагаючись виділити серед какофонії звуків сердечко своєї сестрички.
Час минав весело і з користю. Одягнувшись у вишиванки ми провели народні родильні обряди: розв’язування вузликів, обкурювання троїцькими травами, обтирання свяченою водою, відкривання дверцят і шухляд. На столі знаходився образ Бога Велеса, який проводить душі немовлят з потойбічного світу. На вікні та в мене на сорочці червонів образ Рожаниці – матері всього живого і неживого на землі. Так у мріях, молитвах та очікуванні минула перша доба моїх пологів.

На ранок перейми припинилися зовсім. Лялечка наша активно рухалася, показуючи вже трохи наляканій мамі, що з нею все гаразд. Повитуха була спокійна і говорила, що все іде як слід, що моє тіло знає, як для нього найкраще, адже ідеальним здоров’ям я похвалитися не могла, та і вік вже за тридцять. Після другої години ми вийшли прогулятися. Світило яскраве сонечко, сніжок порипував, день був святковий, люди готувалися зустріти Старий Новий рік, а ми чекали на свою зустріч.
Після прогулянки перейми поновилися, я злопала свою останню на наступні півроку шоколадку чоловік готував басейн. В цих турботах минув вечір. Коли матка розкрилася до чотирьох сантиметрів, повитуха дозволила мені зануритися у воду.
Ніч ми провели з чоловіком у двох. Це була одна з найкращих наших ночей. Більшої спорідненості, довіри я до цього ніколи не відчувала. Я буду до кінця віку вдячна повитусі, що вона нічим не порушила наше чекання. Я знала, що рука мого коханого лежить біля правого плеча, і коли б не простягнула руку, вона завжди була там. Те, що я раніше лише відчувала, зараз проявлялося в ньому: мужність, надійність, впевненість. Все це зосередилося у його руці і переливалося в моє тіло під час перейм.

Добавлено (01.07.2010, 09:53)
---------------------------------------------
Добавлено (01.07.2010, 09:48)
---------------------------------------------
Лежачи в басейні я змогла оцінити всі переваги води. Вона вмить розслабляє тіло, і будь які болючі відчуття проходять із закінченням перейми. Без води тіло не має змоги повністю розслабитися, часу на відпочинок не вистачає, тому біль посилюється через утому..
До шостої ранку я проспала в басейні, прокидаючись лише для того, щоб продихати перейму. Вона починалася трохи нижче попереку, розходячись з одної точки вбоки, потім переходила на гобласть копчика і низ живота і закінчувалася всередині на рівні геніталій. Кожен її період подихувався по різному: початок глибоким диханням, середина: швидким через рот, в найбільш болючих місцях – по собачому, висолопивши язик, і кінець – швидким диханням через ніс. Якщо я збивалася з дихання, біль ставав просто нестерпним, я швидко зрозуміла, що краще піднапружитися і дихати, ніж корчитися від болю. Після перейми я засинала, і як розповідав чоловік, навіть умудрялася підхрапувати в ті короткі хвилини перепочинку.
В якийсь момент я відчула, що не можу більше знаходитися у воді. Шийка розкрилася на 8 сантиметрів, а годинник показував, що вже мої пологи перевалили на третю добу.
Я вийшла із басейну і почала хаотично кружляти по оселі. Як потім зрозуміла - це був пошук найвдалішого місця для пологів. Найбільше приглянулися мені вхідні двері, перейми біля них переносилися чомусь набагато легше. Чоловік з повитухою кілька разів відтягували мене на диван, та з дивовижною впертістю, під предлогом, що мені треба до туалету чи попити, я поверталася на це місце.
На якійсь із цих втеч з цього клятого дивана, їм вдалося дотягнути мене лише до порога наступної кімнати. Повитуха здалася, дала команду зачинити двері, чоловік сів на підлогу, підставив свої долоні під мені сідниці, я сіла на них, широко розставивши ноги, а повитуха присіла спереду.
Потуг у мене не було, я просто сильно напружувала низ живота при переймі, так ніби хотіла видихнути взяте перед цим повітря не через ніс, а через піхву. Біль при цьому повністю припинявся.
Від мого голосного сопіння прокинулася донька, яка спала у цій кімнаті. Ми планували, що вона буде присутньою на пологах, проглядали з нею фільми, обговорювали сам процес. Проте, глянувши у її сонні перелякані очі, я наказала вивести її. У мене не було впевненості в собі, сили контролювати свою поведінку не було, а раптом я почну кричати і разом з видом крові це навіки перелякає дівчинку, відверне її від материнства?
Уже через 20 хвилин я жалкувала про своє рішення. Даремно я не довірилася собі, не було ні крику, ні крові, а тільки безмежна цікавість: а що ж там бачать чоловік і повитуха? Чомусь здалося, що у піхву засунули руки і розтягують її в різні боки. Разу з третього я усвідомила, що то мені в два голоси пояснюють, що то вже показалася голівка, і треба тужитися. Я набрала повітря, натужилася і почула, як чоловік вигукнув: „Ой, на мене схоже!” Ледве дочекалася наступної перейми, щоб виштовхнути дитину, а вона як на зло, затримувалася, прийшла слабка, але на наступній наша лялечка нарешті лягла на руки повитусі.
Чоловік бережно опустив мене собі між коліна, повитуха відсмоктала з носика слиз і поклала нашу довгождану гостю мені на груди, прикривши її татовою сорочкою. Здавалося, час зупинився. Ми сиділи вчотирьох на підлозі і дивилися на дитину. Маля майже не плакало, сонно кліпало вічками, і було одночасно таким мужнім і беззахисним. Врешті, повитуха нагадала, що добре було б дізнатися, хто ж до нас прийшов. І дійсно, ми забулися подивитися, хто ж у нас народився. Виявилося, що під татовою сорочкою мирно посапувала Цвітанка.
Трохи пізніше, я знову стала в родову позу, під натужилася і народила плаценту. От тут крові було вдосталь. Мене переклали на диван, повитуха вміло запхнула сосок до рота Цвітанки, вона прийнялася активно смоктати, і трудилася так кілька годин, аж поки не перерізали пуповину.
Про що я думала, лежачи із дитинкою на грудях, і дивлячись на поріг, де щойно народилася Цвітанка?
Я відчувала, що мене страшно обманули. Колсь давно люди в білих халатах крутили мене, кололи, різали-зашивали... Мені до сліз стало шкода себе, і разом з тим тисячі мамочок і малят, яких точно так же були чи будуть обмануті. А потім прийшло почуття гордості: я це зробила!
Двері відчинилися, і цей же поріг переступила старша донечка.
Вона залізла під ковдру і притулилася до мене. Я обняла своїх дівчаток і нарешті відчула: я МАМА!
Повитуха обкладала мене замороженими полуницями, чоловік напував трав"яними відварами, привид лікарні поступово танув перед очима. Я дивилася на Цвітанку і думала, що як добре, що її зараз не торкаються чужі руки, не штрикають в це маленьке тільце голки, не роздирають ці оченятка, щоб залити ліками, не розтягують на дошці для якихось там сантиметрів. Невже їхня точна кількість додасть щастя чи здоров"я?
Кілька місяців я не могла без жалю дивитися на діточок, народжених в лікарні, доки знайомі мамочки не почали сторонитися мене. Мабуть це було не дуже гарно з мого боку.
Ще одним із надзвичайних вражень справила на мене плацента. Судини на ній були схожими на могутнє дерево. Мабуть Дерево Роду на рушниках та писанках змальовувавалися саме з нього.
А потім у мене знову почалися перейми. Почали діяти трави для скорочення матки. Це було щось неймовірне! На грудях у мене Цвітанка, на пузі полуниця, перейми довгі, сильні і з коротким проміжком. Рухатися ніяк, кричати соромно перед дітьми, можна лише дихати. Я жалібно скиглю, що це не справедливо, не чесно, що я стомилася і заслужила на відпочинок.
Через кілька годин ми перерізали пуповинку. Робилося це врочисто, татко приніс книгу, не скажу яку, ми домовилися, що це поки що наша таємниця, повитуха вирвала у мене волосину, скрутила її з червоною ниткою і перев"язала пупочок. Кацнули ножиці, і тепер моя лялечка пивністю самостійна людина.
Нарешті сестричку змогла потримати Дзвінка. Вона стояла, боячись поворухнуися, майже не дихала, і все повторювала, невже це правда, у мене є сестричка?
Я дивилася на свого чоловіка, який підтримував дівчаток, і відчувала безмежну вдячність, що він пережив ці пологи зі мною, допомагав, підримував, оберігав. Душа враз стала великою-великою, і всі якісь негаразди стали негараздоньками, а потів і зовсім загубилися у морі ніжності. І хотілося, щоб це було так завжди.
Так ми дожили до вечора. Повитуха повернулася додому, а ми готувалися до своєї першої ночі тепер уже з двума дітками.